У конюхівських ґаздинь свій фронт

Немає на Львівщині громади, яка б не долучилась до допомоги воїнам та людям, яких з домівок прогнали обстріли та бомбардування ворожих військ. А скільки від початку війни наші господині наліпили і передали на передову вареників, мабуть, не злічити нікому.

Один із таких надійних тилових фронтів розгорнули ґаздині у селі Конюхові Стрийського району на Львівщині. Вони вже і назву офіційну мають – жіноча волонтерська ініціатива «Конюхівські ґаздині», і стали впізнаваними не лише у своєму районі, а й далеко за його межами. Та й ініціатива, яка починалася як волонтерська кухня, тепер уже переросла у формат заводу.

За тиждень конюхівські ґаздині передають на передову у середньому понад 300 банок тушкованки, 100 банок м’ясного паштету, близько 300 кілограмів вареників, по 150 кілограмів зразів та випічки. Смаколиками, виготовленими з любов’ю, ласують наші захисники у Києві, Харкові, Сумах, Запоріжжі та інших гарячих точках.

Наче жартома, а ніби й серйозно, пишуть господині на лоточках послання українським воїнам: «Наші захисники! Повертайтесь швидше додому – треба садити картоплю. Бо уся пішла на вареники». І закликають хлопців привезти тару особисто.

– Одного дня збираємося і ліпимо вареники, наступного розробляємо свиню, а третього – виготовляємо м’ясні тушкованки або смажимо зрази. Кожна ґаздиня вдома випікає солодощі і приносить, – розповідає про секрети роботи одна із конюхівських ґаздинь Богдана Барабаш.

Згодом про волонтерок дізналися, телефонують і пропонують допомогу – хто кошти переказує, за які ґаздині купують те, що необхідно, хто продукти привозить. Дуже багато людей відгукується – і місцеві жителі, і вихідці зі села, які зараз живуть у Львові чи за кордоном.

– Хтось привозить борошно, хтось перловку. Добре, що нам привозять свиней місцеві фермери зі своїх господарств, зі свиноферм. Ми розробляємо дві свині на тиждень, з яких на передову відправляємо близько 300 тушкованок. Сьогодні зробили 150 кг вареників, минулого тижня – 300. І так щотижня, починаючи від перших днів війни, – розповідає пані Богдана.

У волонтерську кухню входять усі жінки села. Не всі в один день можуть прийти, дехто готує вдома і приносить готову страву. У когось малі діти, хтось на роботі. Так чергуються, але є кістяк – 20-25 осіб, який усе тримає на своїх плечах, підбадьорює, організовує. Хтось відповідає за логістику, постачання продуктів, хтось вміє краще свиню розробити. Тобто кожен має хист до чогось конкретного. І завдяки такій злагодженій роботі є хороший результат. Хлопці з передової скидають на телефон відгуки, що було дуже смачно і ніби вдома побували.

Волонтерки починали діяльність у ресторані Барабашів, а тепер працюють у місцевій школі на кухні, де просторіше. А з ресторану беруть усе необхідне для роботи – начиння, підноси, ножі...

На завершення нашої розмови Богдана Барабаш зізналася: раніше була переконана, що добро треба робити тихо, але тепер змінила свою думку. Жінка розповідає:

– Завдяки тому, що люди побачили ролик чи почули про нашу працю, нам стало легше добувати продукцію. Раніше навіть доводилося просити, та й об’єми виготовлених страв були значно меншими. Зараз стало простіше, бо люди почали нас впізнавати і більше довіряють.

Є ще й інші напрями діяльності у Конюхові – волонтерська допомога внутрішньо переміщеним особам. Створено штаб, який працює у Народному домі. Допомагають також вихідці з Конюхова, які зараз живуть у Венеції, організували там волонтерську організацію разом із Українською греко-католицькою церквою. Завдяки їхній допомозі у Конюхові переселенців забезпечують одягом, памперсами, консервацією, макаронами, рисом…

Люди проводять на кухні багато часу, усі стараються. Тож подякуємо дівчатам. Адже зараз у кожного свій фронт. Працюючи самовіддано, ми наближаємо перемогу України.

Джерело: https://wz.lviv.ua