Тікали від обстрілів: до Черкас евакуювали коней із Сєвєродонецька

Пані Олена із Сєвєродонецька, що на Луганщині до Черкас приїхала в березні. Втім на початку квітня повернулася туди, аби евакуювати коней.

Їхній кінний клуб постійно перебував під обстрілами, тому, аби дати тваринам шанс на життя, — їх випустили.

Нині приїжджі зі сходу коні перебувають в одній зі стаєнь на Черкащині. Там неозброєним оком відразу можна їх помітити: вони схудлі та виснажені. Втім, за словами власниці тварин, — поряд та живі.

"Ось Хельда трішки виснажена. Але за тиждень вона вже погладшала та наїлася трішки", – розказала жінка.

Разом із Хельдою в Черкаси приїхали Гармонія, Анталія та жеребець Імператор. Пані Олена розповіла, що у Сєвєродонецьку вона мала свій кінний клуб із вісьмома тваринами. Коли жити там стало нестерпно, виїхала до Черкас, а конюшню розпустила.

"Я розуміла, що потрібно відпускати коней. Бо були постійні обстріли. Не було ні електрики, ні газу, ні води, ще й морози. Конюшню ми відкрили, коні були у вільному вигулі", – розповіла власниця.

У той час, коли господині не було, за тваринами доглядав місцевий житель.

"Було таке, що телефонує мені на хвилинку, а потім каже: «Нас бомблять, я побіг в укриття». Підвалу на конюшні немає, йому треба було ризикувати життям і ходити напоювати коней двічі в день", – пояснила пані Олена.

За її словами, відразу забрати з собою тварин не могла, бо не було ні грошей, ні транспорту. Коли приїхала в Черкаси, почала шукати необхідні ресурси.

"Через два тижні ми зібрали кошти, сума була просто величезна. Відгукнулися всі: і з-за кордону люди, і ті, хто нас знає. Друга проблема була – знайти водія. З цим взагалі були труднощі, бо ніхто не хотів їхати в «гарячу» точку, просто ніхто. Я два тижні шукала людину, але всі відмовлялися", – пояснила луганчанка.

Пані Олена таки знайшла водія, і вже наступного дня вони були в дорозі. Із Сєвєродонецька добиралися чотири дні. Їхали в тісноті, бо в причіп, розрахований для двох коней, помістили чотирьох. Через тиждень здійснили ще одну поїздку та забрали решту. Одного коня врятувати не вдалося.

"У мене просто гора з плечей, я настільки рада та задоволена, що я з ними. Дуже хвилювалася, коли залишилися дві мої конячки", – сказала власниця.

Крім коней, з Оленою приїхали двоє собак та двоє котів. Вони від неї не відходять, бо бояться знову залишитися самі, сказала жінка.

"Важко вони пережили переїзд, тому що вперше потрапили в таку ситуацію. Дуже довго їхали. Дашка відсипалася, мабуть, добу", – розповіла переселенка.

Нині Олена зі своїм господарством облаштовується в одному з черкаських кінних клубів. Тут вона й працюватиме. За її словами, найбільша мрія – відновити уроки з верхової їзди та розвивати справу усього життя вже тут, на Черкащині.

"Звісно, я хочу відновити свою улюблену роботу, свою мрію, яка була створена в тому регіоні. На жаль, війна це все перекреслила, але я сподіваюсь, що ми тут все відновимо, ми зможемо", – пояснила жінка.

Керівниця одного з черкаських кінних клубів Марина Черняєва взяла на роботу пані Олену та допомогла прихистити тварин. І жінки, і тварини знайшли спільну мову.

"Ми зійшлися дуже легко, наче одна одну знали дуже давно, з нею добре працюється. Коли вона сказала, що в неї там залишилися коні, де зараз ідуть воєнні дії, я просто не могла залишитись осторонь. Я вчинила б так само, витягувала б усіх своїх тварин",— розповіла пані Марина.

Нині всі тварини живуть однією родиною. Їх дванадцятеро. Місцеві тварини беруть участь у заняттях іпотерапією з дітьми, а коні-переселенці тільки навчаються цієї справи.

У Черкасах, за словами пані Олени спокійно, бо тут безпечніше, ніж на Луганщині. І нині тварини потроху відходять від стресу.

Джерело: https://suspilne.media