…А новонароджену теличку назвали Джавелінкою

Михайло Травецький зі села Красляни, що неподалік Прилук, – ветеринар за фахом (до речі, у п’ятому поколінні!). Він майже п’ять років працював на фермах Великобританії. Однак повернувся додому і заснував власне господарство.

Починав із п’яти корівок. Нині вже має 15-ть, а також кілька теляток, бичків.

Перед тим, як потрапити у Красляни, чоловік багато разів переїжджав. Розповідає, що 90 відсотків своїх підопічних забрав із вантажівки, яка везла їх на бійню.

Мета пана Михайла – віднайти генетику справжніх українських корів, котрі дають дуже смачне молоко. Найкращою вважає сіру українську породу. Її представницю привіз із Асканії Нової. Ентузіаст хоче створити кріобанк вітчизняних тварин і відродити генетику 50–70 років ХХ століття.

Його мрія – зробити так, аби вітчизняні ґазди змогли успішно конкурувати з європейськими. Тож власним прикладом показує, що фермерство – справа прибуткова.

Військові дії стали неабияким випробовування для Михайла Травецького. Зокрема, місяць тому довелося працювати без електрики. Свого часу запасся бензином, відтак запустив генератор, який забезпечував подачу струму для напування й доїння тварин. Усе отримане молоко перепускає через сепаратор.

Минулого місяця на фермі розтелилася корова Марічка – представниця української білоголової породи, котра вже фактично зникла. Народила доньку від бика сірої української породи Велеса. Михайло назвав теличку Джавелінкою (за аналогією зі сучасною зброєю). Спочатку годував її зі соски маминим молоком.

Нещодавно ґазда провів реконструкцію приміщень. Облаштував підмостки, аби тварини не лежали на бетоні. Тепер їм комфортно відпочивати.

Зі збутом продукції проблем немає. У село приїхало багато біженців, тож молоком забезпечує всіх охочих. Крім того, розвозить білопінну рідину на блокпости, представникам тероборони, ЗСУ.

Тим часом із кормами сутужно, адже у найближчих селах дороги розбиті і мости зірвані. Однак завдяки фінансовій допомозі міжнародної організації Slow Food вдалося більш-менш запастись необхідною поживою.

До речі, окрім ВРХ, на фермі є й кури, які несуть різнокольорові яйця – зелені, червоні, рожеві, сірі, блакитні. На Великдень уже були готові крашанки – навіть не довелося розмальовувати.

Також чоловік завів чубарок м’ясо-молочної породи, бройлерів, індиків. У найближчих планах – придбати поросят, зокрема, гібридів мангалиці з дюрком. Незважаючи на складні умови, фермер нарощує потужності, хоче, аби всі морозильні камери були заповнені м’ясом.

Трудитися доводиться з п’ятої години ранку до десятої вечора. Без свят та вихідних. У нього є свій фронт, який не менш важливий, ніж той, що на сході та півдні держави.

Джерело: https://wz.lviv.ua