2,5 тисяч банок за місяць: у селі на Вінниччині готують тушкованку для захисників

Тушкованку для українських захисників виготовляють жительки села Біла Ямпільської Територіальної громади. 

Близько 2,5 тисяч банок тушкованки за місяць для українських захисників виготовили жительки села Біла Ямпільської Територіальної громади. Щоб зібрати гроші на мʼясо, щоп'ятниці продають на ярмарку свої фірмові солодощі.

Готують, хто що вміє: пиріжки, трубочки, пончики, печиво у вигляді полуниці та квітів. Частину з-них також передають українським військовим. Місцева мешканка Марія Орел за два місяці разом із кумою напекли до 30 ящиків.

"Наші хлопці виховані в родинах, де кожна мама, сестричка, бабуся — щось пече. Вони звикли до смаколиків. І ми хочемо їх підтримати цим. Щоб вони знали, що ми про них не забуваємо”, — говорить Марія Орел.

Готують тушкованку жінки раз на тиждень. Півлітрові банки збирають по селу. Після ярмарки, де продають солодощі, закуповують спеції, кришки та мʼясо. За 5 тижнів у підприємця Сергія Подоляна закупили понад 600 кілограмів свинини. Згодом чоловік теж почав допомагати — грошима та мʼясом.

"Треба 115 кілограмів. Я привіз 80 кілограм за гроші, решту — безкоштовно, від себе", — каже Сергій Подолян.

У селі Біла мешкає 380 людей, розповіла місцева жителька Оксана Лісник. Коли вперше вирішили готувати тушкованки для бійців, люди зібрали понад 23 тисяч гривень.

“До нас долучаються звідусіль — з-за кордону, бабусі з пенсій. Хто скільки може", — говорить Оксана Лісник.

Тушкованки готують під керівництвом професійного кухаря — Тетяни Свіргун. Раніше жінку запрошували готувати на місцевих весіллях та христинах.

"Ріжемо мʼясо, солимо, перчимо. На баночку — 250-300 грам мʼяса, чайна ложка солі і перчик, пів чайної ложки", — розповідає Тетяна Свіргун.

У новій партії — 330 банок тушкованки, каже Оксана Лісник. Банки наповнюють і частинами везуть до чоловіків, які готують їх в автоклаві. Процес варіння займає до 8 годин.

Серед жінок — Тетяна Перепелиця. Жінка 2014 року втратила сина, який загинув, захищаючи Україну. Поховати його змогла лише у 2017 році. Говорить, біль не вщух, сидіти вдома не може.

"Я хочу допомогти солдатам, щоб вони повернулися. Щоб був мир на землі", — каже Тетяна Перепелиця.

Син Вікторії Співак боронить Україну із третього дня повномасштабного вторгнення Росії. Кожен день, за словами жінки, починається з повідомлення, що живий.

“Вони чекають цих волонтерів, як рідну маму. Доки їдуть, по 100 раз дзвонять, де? Коли будете? Чекають, бо це звісточка з дому, а для нас ниточка звʼязку з ними”, — каже Вікторія Співак.

Допомогу місцеві волонтери везуть односельця на Сумщину, Донеччину та Київщину. Про все звітують. Крім тушкованок, передають одяг і продукти.

Джерело: https://suspilne.media